Українська Антарктида (Чи потрібна Україні Антарктида)

УКРАЇНСЬКА АНТАРКТИДА

Чи потрібна Україні Антарктида? Це питання виникало, коли трапилася нагода отримати свою антарктичну станцію. Країна була в економічному занепаді, і багато хто сумнівався, чи "потягне" нужденна Україна її утримання. Це питання час від часу виникає і сьогодні. Наприклад, у ситуації, коли повернення полярників додому після річної зимівлі опиняється під загрозою через відсутність коштів у бюджеті на фрахтування судна. Навіщо країні, яка втратила свій потужний науково-промисловий потенціал, машинобудування, риболовецький флот тощо і скотилася до виготовлення примітивних ларьків, наукова станція в далекій Антарктиді? Ми спробували знайти відповідь(і). Вчені незалежної України вже 20 років безперервно працюють на найменш вивченому і найбільш загадковому континенті — Антарктиді. Крижаний континент — це не тільки пінгвіни й екстремальний туризм, це, насамперед, наука, доступ до невичерпного джерела прісної води (близько 70% світових запасів), морських біоресурсів і цінних мінералів, це міжнародний престиж і перспектива участі в розподілі антарктичних багатств. Високосний 2016 рік багатий на круглі дати. 160 років від дня народження Івана Франка, 100 років з дня його смерті, 30 років з дня наймасштабнішої техногенної катастрофи в історії людства — аварії на Чорнобильській АЕС. 20 років виповнюється українській антарктичній програмі — 23 січня 1996 року Україна відправила першу експедицію на станцію "Академік Вернадський" (колишню британську — "Фарадей"). У квітні 2016 року додому повернулася ювілейна XX антарктична експедиція, у складі якої системним механіком працював Антон Олександрович Омельченко, правнук Антона Лукича Омельченка, першого українця, який ступив на крижаний континент, конюха експедиції Роберта Скотта, що другою дісталася Південного полюса.

Історичні права
1910 року у Владивостоку доля звела наймолодшого сина багатодітної сім'ї полтавських хліборобів Антона Омельченка з шотландцем Вільямом Брюсом, який приїхав закупити партію маньчжурських коней для майбутньої експедиції британського дослідника Роберта Скотта. Омельченко у той час був відомим на Далекому Сході і доволі успішним жокеєм, і саме йому випало доставити коней до Нової Зеландії, щоб звідти відправити їх до берегів крижаного континенту. Проте професійні й особисті якості, міцне здоров'я і вільна англійська привели 28-річного українця прямо до берегів Антарктики. У результаті Омельченко на конях провів п'ятьох мандрівників на чолі зі Скоттом до середини шельфового льодовика Росса, звідки ті подалися далі до Південного полюса, побували там другими після експедиції норвежця Роальда Амундсена і загинули, повертаючись назад. Українець разом із рештою вцілілих учасників експедиції став героєм, навіть був удостоєний аудієнції у британського короля Георга V, медалі й довічної пенсії, яку він отримував до розриву 1927 року радянсько-британських відносин. Згодом Омельченко став листоношею в рідному селі, де 1932-го удар блискавки обірвав його життя.

Повністю скачати статтю за посиланням "Скачати" нижче: