Виховна година до Дня пам"яті жертв Голодомору

«На вікні свіча догасала…»

Сценарій виховного заходу приурочений голодомору 1932-1933 років

Оформлення зали: на авансцені підставка  з чорнорю хлібиною, розбитий глечик з зерном, запалені свічки. В глибині сцени великий чорний силует хрета.

Диктор. ____- роковинам голодомору українського народу присвячується.

Не сьогодні це сказано:
Час народжувати і час помирати,
Час руйнувати  і час будувати,
Час розкидати каміння і час збирати,
Час мовчати і час говорити.

На сцені з’являються ведучі

Ведучий. Відкрийтесь, небеса!
Зійдіть на землю всі села, присілки та хутори
Повстаньте всі, кому сказали: вмри!

Ведуча. Засяйте над планетою невинні душі!
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам’яті невигасний собор!
Це двадцять другий рік!

Ведучий.     Це тридцять третій рік!

Ведуча.     Це сорок шостий рік!

Ведучий.        Голодомор!

Ведуча.     Голодомор!

Разом.          Голодомор!

Диктор. Це було давно. На початку 30-х років ХХ століття. У краю, що спливав медом та молоком померла людина. Померла від голоду…

Унікальні кадри документального фільму, які відображають події Голодомору 1932-1933 років. Увага на екран

Демонстрація змонтованих уривків документального фільму «Великий голод» виробництва телеканалу 1+1.

Учитель. У 1933 році був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав скільки невинного люду лягло у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.   Не віриться, що на всеплодющих просторах шанованої світом житниці раптово зник хліб і люди залишилися без зернини. Головною  причиною Голодомору 1932-1933 років була спрямована злочинна політика більшовицького керівництва. Навіть Сталін визнавав, що загальний врожай зерна 1932 року перевищував урожай 1931 року. Тим більше, що закордон було вивезено 18 млн. центнерів зерна, якими можна було прогодувати близько 7 млн осіб.
За  кілька місяців в рахунок хлібоздачі  надзвичайні комісії викачали із селян всі фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства.
Коли хліба вже не було забирали сухарі, картоплю, сало, соління, навіть зерно з динь і гарбузів – тобто всі запаси їжі.
Держава жорстко контролювала обмін селянами цінних речей на харчі, намагаючись як найбільше викачати із людей дорогоцінних металів Такий обмін був грабіжницьким, так пара золотих сережок коштувала чотири буханки хліба.
Голод охопив територію з населення 60 мільйонів осіб. Найбільших втрат зазнала дніпропетровська область. З усієї кількості зареєстрованих смертей в Україні 70 % припадала саме на неї. Далі  йшла Вінницька область, яка мала 17 районів масової смертності та голодування, а за нею Донецька – 11 районів, Одеська – 14 районів, Харківська – 9 районів. Уряд  свідомо приховував наслідки голодомору, переселяючи у спустошені села України селян із інших регіонів СРСР
 
Виходять ведучі

Ведуча. Пішла біда із торбиною
По всій Україні,
Несла вона заплакана
Очі свої сині.
Ішла вона дорогами босими ногами.
Дать поїсти б біді хліба –
Нехай сяде з нами.

Ведучий. В степах вона ночувала, в гірких травах спала.
Не проснулась, не вернулась:
Тополею стала.
Біда ішла понад Дніпром,
Понад синім морем,
З сусідами поділилась
Голодом та горем.

Ведуча. У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік,
Їхні ноги розпухлі узули
В кірзаки-різаки у той рік

Ведуча. У той рік і гілля, і коріння -
Все трощив буревій навкруги…
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорбота німа край землі.

 Звуки бентежної музики посилюються

Під слова ведучої виходить жінка-скорбота і вклякає біля хреста

Жінка скорбота.
О, порятуйте, бо ми рятувались,
Кору ми їли і глину,
Людської крові із ран напивались,
Мати варила дитину!
Землю укрили ми трупом холодним,
Огляньтесь. О, згляньтесь на муки…
Хліба нам, хліба нам,
Хліба голодним!
Хліба нам, хліба! Звірюки!

Звуки бентежної музики посилюються жінка-скорбота виходить зі сцени

Ведуча. Дорога  у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо ке каяття. А головне – щоб зрозуміти.

Ведучий. Пам'ять про голод намагалися стерти. Але вона жила, бо чудом уціліла жменька людей, які зберегли її. Ось свідчення  про страшну трагедію 33-го тих, які вижили із книги пам’яті «Голод 33-го»

Виходять студентки

Свідок 1. Пам’ятаю прийшли до нас, їх тоді називали «активістами». Полізли на горище і забрали все зерно, що було. Тоді сказали дати їм віник, змели й решіточки і поїхали. Мати каже батькові: полізь, подивись, може щось лишилось. Батько подивився – голо на горищі. А тоді помітив, що в щілинах де потріскала глина, залишились квасолини. Батько тріскою наколупав стакан рябої квасолі. Мати її зварила ми зразу ж сіли їсти. Дивимось, а до шибки знадвору притулила личенько дівчинка не з нашого села. Мама відчинила, дівчинка просить: «Дайте щось». Мама відповіла, що нічого дати усе вже з’їли і це була чистісінька правда. З  того дня ми на бур’янах паслися.

Свідок 2. За п’ять кілометрів від нас була шахта, там тоді вугілля возили кіньми. І коли якусь коняку вбивало чи калічило, її вивозили на кар’єр і обливали карболкою. Що ж там робилося, біля тієї коняки, страшно навіть згадати. Хто що урве – то його щастя. Батько біля тієї здохлятини подавав нам, ми їх у мішки і гайда до дому. У дома їх довго вимочували, а потім солили в діжечці і так виживали.

Свідок 3. Були тато, мама,бабуня, повмирали за два тижні троє. А зосталась у хаті сама, дванадцять років мені було. Потім  заслабла, лежу сама це було в липні. Черешні доспіли, а я негодна встати до дерева дістатись. Жінка прийшла черешень принесла очі б їли, а в роті гіркота, як полин. Не можу нічого їсти. Та сама жінка принесла мені меду, і меду зразу не могла їсти. Потім знов жінка прийшла меду принесла – я вже почула в роті солод. Жінка сказала це добре, що ти вже почула на смак мед, будеш видужувати. Вона спасла мене від смерті. Я завжди їй була вдячна.

Свідок 4. Голод виснажив батька і чотирьох моїх братів, а матір не знаю де й поділася. Приїхали два дядьки до нашої хати за трупами – п’ять мерців з одної сім’ї. Закидають їх на воза. Чую кажуть про мене: «Заберімо й цього завеземо заодно в кагати». Я прихопив з собою піввідра гарбузового насіння і втік у берег. Їв насіння, пасся на люцерні, переховувався у кущах. Якось  натрапила на мене напівживого тітка Ганна, підібрала не дала вмерти.

Ведучий. Щоб вижити люди їли абсолютно все: траву, землю, собак, їжаків, мишей, горобців, розривали скотомогильники, варили цвіт акації, зелену лободу. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.
В той час як від голоду вмирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно закордон.

Ведуча. Вмирали цілими сім’ями, родинами, вулицями, селами. У світі немає іншої такої країни, де кожен метр землі покритий безіменними могилами. Хрестів над ними не ставили – не встигали. До цвинтарних книг імен не вносили – у живих не було сил.

Виходять студенти.

Читець 1. Ні труни, ні хрестів, ні тризни!
Прямо в яму. Навіки-віків!
Чорна сповідь моєї Вітчизни.
І її затамований гнів
Ні віночка, ні навіть барвінку…
Наче падалиць під вітрюган!
То причастя твоє, українко,
Українцю, то твій талісман!

Читець 2. Пекельні цифри та слова
У серце б’ють, неначе молот,
Немов прокляття ожива
Рік тридцять третій
Голод, голод…
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах…
Семи мільйонів, Боже мій,
Недолічилась Україна.

Читець 3. В руках, що виростили хліб,
Не залишилось і зернини
Ні, рід наш в горі не осліп –
Ти все згадаєш Україно

Читець 4. Згадай усе ти, щоб воздать
Близьким і дальним людомором…
Хоч радість легше пам’ятать,
Та треба пам’ятать і горе.

Пісня «Свіча».(з репертуару О.Білозір). На екрані кадри кліпу.

Учитель. Незважаючи на те, що радянське керівництво категорично заперечувало факт Голодомору в східноукраїнських селах, правдиву інформацію про цю трагедію опублікувала закордонна преса вже у 1933 році.
Значно більше про Голодомор знали в Західній Україні. Тому що, вже  із зими 1932-33 років тут почали з’являтися селяни втікачі з радянського боку. Західноукраїнське   населення прагнуло хоч трохи зарадити страшному лихові. Зокрема поширення набуло збирання коштів для допомоги голодуючим. Москва категорично відмовлялася від цієї допомоги і не приймала її., адже прийняти допомогу – означало визнати факт голоду. За  цією відповіддю послідували багатотисячні рухи протесту проти такої політики
«Людоненависницький більшовицький режим вирішив голодом поставити народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» на кістках мільйонів.
Нажаль точної цифри жертв голодомору сьогодні назвати не зможе ніхто. Тим  більше, що комуністична влада вміла приховувати злочини. Місцеву владу змушували переписувати книги метричних записів, фальсифікувати реєстр голодних смертей за будь-які спроби сказати про Голодомор нещадно карали.
У це неможливо повірити, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, в Україні помирало щодня 25 тисяч, щогодини 1000, щохвилини 17 людей.

Ведучий. Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони божеволіли і дичавіли від голоду. Почалося трупоїдство і людоїдство. Ось факти зі свідчень очевидців.

Ведуча. В селі Сосонка, неподалік Вінниці Сім десятиліть тому в хаті Гугульки тривав бенкет. Бенкет смерті. Тут  вбивали малих дітей. Своїх і чужих. Їх варили і їли. Так баба Гугулька і син Микита рятувалися від голоду.

Ведучий. До діда і баби прийшов онук, дід відлупцював його за якусь провину. Хлопченя побігло до рідної тітки пожалітися, а коли баба кинулася шукати малого, то донька призналася, що вони його з’їли.

Ведуча. Мати зарубала свою дворічну дитину і зварила, щоб нагодувати решту дітей. Затьмарився у неї розум…

Виходить божевільна мати.

Чуєш, Йвану?
Чуєш, кличе мама…
Одягнути чистеньку сорочку.
Білий день.
Така червона пляма.
Озовись, загублений синочку!
Кличе світ тебе за свідка, Ваню!
Хоч одне розплющи, сину, очко…
Божевільна мати…
Біль…
Страждання…
Подивись, загублений синочку…
І голодні пере пухлі діти.
Не вмирай, зарубаний синочку!

Ведучий. Голод поклав у сиру землю від 7 до 10 мільйонів селян. Третина померлих -  діти, які не дали нащадків.

Ведуча. Найстрашніше було дивитися на малих дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди дитинства, перетворивши їх на замордованих примар.

Диктор. Маленькі рученьки протягнуті до Бога, вмираючи, просять …

Посилюється музика, виходить дитина
Музика стихає говорить дитина
Дитина.
Бозю! Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.
Таж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачила білого, Бозю.
Я – пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама – холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий.
Бозю, що там у тебе в руці.?

Музика посилюється, дитина сходить зі сцени

Диктор . На краю чорної могили на смертельному своєму прузі селянська Україна возносила до неба молитву-благання: «Хліб наш насущний дай нам, Господи, сьогодні!..» Сьогодні, бо завтра буде вже пізно.

Читці  виходять зі свічками

Читець1. Господи Вседержителю наш! Чи ж ти осліп від горя і людських гріхів? Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала все до зернини!

Читець 2. Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько роду святоруського! Чого ж ви залишили мою землю  і нарід мій на поталу червоних дияволів? Чи ж бо не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні? Народе небесний неоплаканий!

Читець 3. Прости, народе Божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай на якому оселився диявол усіх нас грішних прости, які мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не ставили. Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне волі, душі убієнні!

Читець 4. Господи страждання, муки й горе мого народу до всевишньої скорботи зарахуй і біди й погибель від землі і народу сущого відведи. Нині прісно і навіки відведи! Амінь!

Учитель. Хай хвилина вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі і чистої совісті.
Хай у кожному місті і селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.
Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. Тож вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання. Прошу всіх встати.

Звуки метронома. Хвилина мовчання

Учитель. Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом та організованістю з боку влади і наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства.
У зверненні Верховної Ради України до українського народу від 15 травня 2003 року йдеться, що українська національна катастрофа 1932-1933 років стала першим випадком, коли конфіскацію продовольства держава застосувала як зброю масового знищення її власного населення з політичною метою. Віримо,  що недалеко той час, коли Голодомор в Україні засудить міжнародне товариство як один із найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду. Багато держав світу на сьогоднішній день визнали Голодомор в Україні злочином проти людства.
Кажуть, що історії властиво повторюватися. Наше  завдання зробити так, щоб таких трагедій більше не було

Дівчина з хлібом в руках.
Коли ніхто не бачитиме, я цілуватиму шорстку хлібну скоринку. І молитимуся за тих, у кого її не було на столі у голодному тридцять другому і тридцять третьому. За те, щоб простили матері, яка з’їла свою дитину. За розстріляного діда, що вкрав кілька колосків пшениці. За трирічного хлопчика, який тамував голод тілом ще живого батька… від імені мільйонів українців, яких ми називаємо «жертви голодомору» і яких я ніколи не знала, я цілуватиму хліб. За те, що його маю.

1.Боже великий, всевладний,
Яви нам свою могуть,
2.Дай розпізнати правду,-
Праведників не забудь.
3. Дивляться в твої очі,
Мільйони скатованих душ.
4.Пригорни їх посели на спочинок,
Та їхнього сну не наруш!
5. Заступи нас і нашу державу
Од кривавих лютих незгод.
6.Всі ми сущі, усопші, прийдешні –

Разом. Твій пшеничний безсмертний народ.

Пісня «Господи, помилуй нас» (з репертуару Т.Петриненка)

 

Ще виховна година на дану тематику за посиланням: http://geographer.com.ua/content/godyna-pamyati-zagyblyh-pid-chas-golodo...