Тиха місячна ніч над принишклим селом…

Тиха місячна ніч над принишклим селом…

Тиха місячна ніч над принишклим селом
Оповила біленькі оселі.
Лиш пустун-вітерець над люстерком-ставком
В срібних хвилях гойда каруселі.

Продерчав десь деркач у заплавах ріки,
На хвилину сполохавши тишу,
Очерет з осокою про щось гомінкий
Тихо шепче і чубом колише.

Запізнілий туман, мов отара овець,
Суне попаски вбрід понад лугом.
Замаячив ледь-ледь вдалині острівець
Й непомітно сховався за пругом.

Тишу ночі німу в світанковій зорі
Горлані-когути розірвали.
Зарум’янився день, біг на кожен поріг,
Ясні зорі на небі згорали.

Зажеврів горизонт акварелями фарб,
Ожило, закрохмалилось небо,
І заграв промінець в хмарках сотнями барв,
І несміло поповз понад степом.

Народивсь новий день, прокидалось село,
Сни міцні, сни химерні зникали.
Закипіло життя – ожило, попливло,
Срібні роси по шибці сповзали.

Придивися, прислухайся, дух затамуй –
Це не можна в словах передати.
Неповторну красу бережи, не руйнуй!
І не дай їй з планети зникати!

Автор: Віктор Геращенко