Пам’яті Небесної Сотні (вірші)

Схилились всі в скорботі на Майдані,
Стогнала пісня боляче в вухах.
Героїв проводжали в путь останній,
Через Майдан несли їх на руках.

Якби зібрати всі докупи сльози,
В скорботні дні в заплаканих очах,
То всіх катів, яких ми мали досі,
Можна втопити в цих людських сьозах.

Нам на землі всім пам'ятати треба,
Що вмерли воїни за нас від ран.
Вони на нас дивитимуться з неба,
Щоб ми, живі, не зрадили Майдан.

Небесна сотня в вирій полетіла,
Де їх чекає вічне і нове.
І хоч герої полишились тіла,
Їх дух незламний серед нас живе.

******************************************************************

Пам’яті Небесної Сотні

Я ступаю по гвоздиках, по тюльпанах і по трояндах,
Я пірнаю у море болю, ми ще бачились так недавно,
Ти казав мені: «Чуєш, лялю, буде сонце і буде спокій».
Я повірила... Не даремно, десь у мирі ти, десь у бозі.
Усю велич мого народу ти стояв, у руках тримавши,
Прометеєм на барикадах, димом волі наскрізь пропахший.
Я шукаю тебе тут нині, в кожнім кроці ловлю знайомий,
А натомість лиш гори квітів – люди, сльози і світить сонце.
Сонце світить, як не світило, намагається щось сказати.
Де ти, голубе? Де ти, рідний? Скільки будеш іще мовчати?
Боже милий, якби ж то квіти могли мовити нам, хоч слово,
Звідки влучили, де боліло і що думав ти. Квітів обмаль.
Квітів обмаль, щоб закричати, квітів обмаль, щоб заспокоїть,
Якби вміли вони волати, якби квіти пішли на сповідь…
В місті квітів я потопаю, потопаю в сльозах, в печалі,
Ми ще бачились так недавно, щит і каска – все, як звичайно.
Щит і каска, лише без тебе, білий хрестик, лампадка, фото,
Люди ходять, спиняють, плачуть,
Хлопчик маму питає: «Хто то?»
То гвоздика, а то троянда, кожна квітка безжально вбита,
Ти ще міг би цвісти так довго, а натомість лиш море квітів.

На жаль, автора не знаємо.

 

В пам'ять про загиблих на Майдані

Оксана Максимишин-Корабель

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

 

НЕБЕСНИМ СОТНЯМ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

Анастасія Дмитрук

Бог все бачив, усіх пізнав:
хто за волю, а хто за гроші
і хто кату служити хоче —
усіх бачив, усіх впізнав.

Бог дивився усі бої
і Він знає чиї то кулі
постріляли його синів,
його кращих синів, у груди.

Хто його катував дітей,
хто живцем спалив свого брата —
то убивці, то слуги ката,
Бог від них не відвів очей.

Він чекає всіх на Суді,
Він чекає від них молитви
за усі ті звірячі битви,
за усі ті криваві дні.

Він все бачив у тій пітьмі.
Нехай падають на коліна
за кров кожного його сина,
бо пізнають і Божий гнів.

А кого згубили бої,
душі їх молоді, хоробрі
Бог зібрав у Небесній сотні,
Він до себе забрав синів.

Як за волю спинялись серця
покоління запам’ятають.
Так… герої не вмирають,
і їх Славі не буде кінця.

**************************************************************************8

Мамі Героя Небесної Сотні Володимира Жеребного пані Надії і усім матерям, хто втратив своїх Синів ... вклоняюсь.

Я прилечу коли розтане сніг,
Коли прокинуться у лузі верболози,
Коли веселка сяде на поріг,
А промінь сонця твої витре сльози.

Коли струмочком загуде весна,
А у садочку сяде хрущ на грушу,
Коли пташина пісня голосна
Твою холодну обігріє душу.

Коли наморене твоє серцебиття
Засне в молитві, як пташа́ в кубельці,
Коли розбудить тихий сон дитя,
Рубці журби загладивши на серці.

Я прилечу, лиш зацвіте каштан,
Лиш вільний вітер загуляє в полі,
Лишень зберуться друзі на Майдан,
Лиш запалають смолоскипи волі.

Я прилечу, і обійму весь світ,
І землю застелю пташиним пухом,
І пригорну тебе, і дам тобі одвіт -
Чому ж я відлетів небесним духом.

Ти не дивуйся - буде саме так!
Все так і станеться - я добре Бога знаю,
Бо йде весна, а то - про мене знак,
Ти лиш впізнай мене. А я тебе впізнаю!

Василь Ковтун. 20.02.2016 р.

**************************************************************************

ОЙ СИНУ, МІЙ СИНУ

Ой сину, мій сину, пов`Яжу хустину
ЗаплЕту в косУ срібне пасмо своє,
ПідУ знов до тебе на свіжу могилу-
Спитаю в хреста, де ж ти тепер є?

Чи спиш вже на небі, де янголи білі,
Чи в царстві небеснім ти Божий слуга?
Несуть мене ноги, слабкі, онімілі,
Й тримає букетик тремтяча рука.

Ніколи тебе не побачу…Ніколи…
Сніданок до нині готую на двох,
Буджу пусте ліжко, немовби до школи,
Та чує мій голос, напевно, лиш Бог.

Ой сину, мій сину, поправлю світлину,
Не каже твій хрест, де ти тепер є.
Схилюся додолу, букет на могилу-
Для чого забрав Бог дитятко моє?

Чи спиш взагалі, чи снів там немає,
В саван непорочний повита душа,
Хто там твої рани сльозами вмиває,
Хто спрагло-застиглі напоїть вуста?

Ніколи тебе не побачу…Ніколи…
Сніданок до нині готую на двох,
Буджу пусте ліжко, немовби до школи,
Та чує мій голос, напевно, лиш Бог.

Автор Ярослав Ланьо

*****************************************************************************

Нехай наш ворог плаче!
Мчать козаки – Шаблюки наголо:
Вперед, братове! Доля в нас козача,
За рідний край, За земленьку святу
Не гріх злягти...
Хай клятий ворог плаче!
Рубали ляхів - Сипались чорти,
І турків гнали
За моря тим паче!
Пліч-о-пліч з побратимом –
Я і ти... Один раз помирать,
Нехай наш ворог плаче!... ...

Солдат повзе
Назустріч раті зла,
Хрести, як смерть,
На танках бовваніють...
Гранату він затиснув у руці, стискає так,
Що пальці аж німіють.
Шепоче, як молитву:
Не пройдеш! Не пропущу,
Тримайся, небораче!
Чека тихенько клацнула в руці...
Ми будем жить! Хай клятий ворог плаче! ...

Стоїть народ. Майдан - як океан,
Навпроти “беркути”, мов темних сил армада.
Свобода або смерть! Прибій шумів.
Іщезніть, кляті, Геть, поганська владо!
Відстоємо країну, Вбережем!
Небесна Сотня з неба нас побаче...
Ми не відступим,
Не втечемо, не звернем..
Ми - українці!
Ворог хай наш плаче!... ...

Солдат з тризубом край боронить свій,
Не від “хрестів” –
Там триколор маячить... Через століття
Каже дід-козак:
Тримайся, синку,
Край тебе твій баче! Вітчизні слава –
Смерть врагам її !!!
Ми ж козаки -
І доля в нас козача:
Нагнали ляхів - кишнем москалів!
Вперед, козаче,
Ворог хай наш плаче!..

...Летять листи з АТО,
Мов птахи навесні,
Журба у них – не тільки ворог плаче...
Печальна осінь ллє дощі сумні,
Сіренька кача на Тисині кряче:
Юначе, милий,
Ти куди зібравсь!?
За обрії тобі, рідненький,
Не потрібно!
Не чуєш, що голосить як зима,
Що побивається
Твоя матуся рідна?!!!..

Із неба погляда старий козак,
Солдат отой, що воював «з хрестами»…
Небесна Сотня стала угорі,
Над срібними, небесними містами...
І той юнак між ними прихиливсь, тихенько посміхається востаннє:
Не плачте, мамо,
Знайте ці слова:
Всі кажуть, що герої не вмирають,
На небо йдуть, але не в небуття,
Зорею ніжною на землю повертають.
Тримайтесь, рідна нене,
Повернусь!
Промінням літнім
Першим вас побачу, сльозини висушу
І сам дощем заплачу...
Тепер пробачте, час мені іти
До побратимів, їх он в небі бачу...
Рушаєм у незвідані світи..
Вкраїні слава!
Хай наш ворог плаче..!!!

Ілона Котовщик, лауреат Білоцерківської районної бібліотечної літературної премії "Талант року", член клубу поетів-початківців "Поетичні озерця", автор трьох власних книг